Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

(З книги спогадів «Моє життя в мистецтві» )

На черзі стояла постановка «Синього Птаха», яку нам довірив Метерлінк. П’єса бельгійського поета вперше мала побачити світло рампи в Москві, в нашому Московському Художньому театрі. Така відповідальність зобов’язувала, і я вважав за свою повинність добре порозумітися з її автором і з цією метою, під час літнього відпочинку, поїхати до Метерлінка, тим більше, що я одержав від нього люб’язне запрошення. Він жив у щойно придбаному колишньому абатстві в Нормандії, за шість годин їзди від Парижа.

Я зібрався в дорогу по-російському: з безліччю пакунків, всяких подарунків, цукерок та ін. У вагоні мене охопило хвилювання. Ще б пак! Я їхав до знаменитого письменника, філософа,— треба ж приготувати для зустрічі якусь розумну фразу. Щось таке спало на думку, і я записав на манжеті пишне привітання, щоб можна було, в разі потреби, підчитати його.

Але ось поїзд підійшов до кінцевої станції. На пероні не було жодного носильника. Коло станції стояло кілька автомобілів; біля вхідної хвіртки товпилися шофери. Навантажений масою пакунків, які падали з рук, я підійшов до виходу. Саме в цю хвилину один із шоферів окликнув мене.

Я оглянувся і побачив голену, поважного віку, сиву коренасту красиву людину в сірому пальті і картузі шофера. Шофер допоміг мені зібрати мої речі. Впало пальто, він підняв його і дбайливо перекинув через руку; потім повів до автомобіля, посадив поруч із собою, поклав багаж, ми рушили і полетіли. Він уміло лавірував серед дітей і курей по курній сільській вулиці і гнався, як вихор. Неможливо було милуватися краєвидами чарівної Нормандії при тій швидкості, з якою ми мчали. На одному з поворотів, біля виступаючої скелі, ми мало не налетіли на екіпаж, що проїздив. Але шофер вправно звернув, не зачепивши коня. Коли їхали повільніше, то перекидалися зауваженнями про автомобіль, про небезпеку швидкої їзди. Нарешті я спитав, як поживає пан Метерлінк.

«Maeterlink? — вигукнув він здивовано.— C’est moi Maeterlink!» (Метерлінк? Я і є Метерлінк!)

Я сплеснув руками, а потім ми обидва довго й голосно реготали. Таким чином, пишна фраза заготовленого привітання не знадобилася. І добре, бо наше просте і несподіване знайомство відразу зблизило нас.

Серед густого лісу ми під’їхали до величезної монастирської брами. Загримів засов, і брама відчинилася. Автомобіль, який здавався анахронізмом у середньовічній обстановці, в’їхав у монастир. Куди не повернись,— рештки і сліди кількох віків зниклої культури. Одні будівлі і храми зруйновані, інші збереглися. Ми зупинилися біля входу в трапезну. Мене ввели у велику залу з хорами, колонами, сходами, заставлену статуями. Згори, в нормандському червоному костюмі, сходила мадам Жоржетт Метерлінк-Леблан, дуже люб’язна господиня, розумна співрозмовниця.

У кімнатах нижнього поверху були влаштовані їдальня та маленька вітальня, а над ними, в другому поверсі, коридор, на всю довжину якого були розташовані келії монахів. Вони перетворені в спальні, в кабінет Метерлінка, його дружини, в кімнати для секретаря, для слуг та ін. Тут проходить їх інтимне домашнє життя. Зовсім в іншому кінці монастиря, пройшовши ряд бібліотек, церковок, зал, потрапляєш у велику кімнату, де влаштований робочий кабінет письменника з виходом на чудову старовинну терасу. Тут, в тіньовій стороні, коли пекло сонце, він і працював.

Відведена мені кімната була зовсім в іншій стороні, в круглій башті, в колишніх покоях архієпископа. Не можу забути ночей, проведених там: я прислухався до таємничих шумів сплячого монастиря, до трісків, ахів, вересків, які причувалися вночі, до дзвону старовинного годинника на башті, до кроків сторожа. Цей настрій містичного характеру в’язався з самим Метерлінком. Я змушений закрити завісу перед приватним його життям, щоб не бути нескромним і не втрутитися в царину, яка випадково відкрилася для мене. Можу тільки сказати, що Моріс Метерлінк — чарівний, гостинний господар і веселий співрозмовник. Ми цілими днями говорили про мистецтво, і його дуже радувало, що актор вникає в суть, у смисл свого мистецтва і аналізує його природу. Особливо цікавила Метерлінка внутрішня техніка актора.

Перші дні пішли на загальні розмови; ми багато гуляли. Метерлінк ходив з маленькою рушницею Монте-Крісто. В невеличкому струмку він ловив рибу. Він знайомив мене з історією абатства, чудово розбираючись у плутанині, утвореній різними епохами, сліди яких зберіг монастир. Після вечері, коли темніло, попереду нас несли канделябри, і ми робили цілий похід, обходячи всі закутки. Лункі кроки по камінних плитах, старовина, блиск свічок, таємничість створювали незвичайний настрій. У віддаленій вітальні ми пили каву, розмовляли. В певні години у двері шкрябався собака Метерлінка, на ймення Жако. Господар впускав його, говорячи, що Жако повернувся із свого кафе, яке було в сусідньому селі, де у нього був романчик. В установлений час собака повертався до господаря, плигав до нього на коліна, і у них починалася чарівна розмова. З розумних очей собаки здавалося, що він розуміє все. Жако виявився прототипом пса в «Синьому Птахові», і мені довелося познайомитися з ним ближче.

Щоб закінчити ці побіжні спогади про чудові дні, проведені мною у Метерлінка та його дружини, скажу кілька слів про те, як письменник поставився до всього плану постановки його казки. Спочатку ми довго говорили про саму п’єсу, про характеристику ролей, про те, чого хоче сам Метерлінк. Під час цих переговорів він висловлювався дуже ясно. Але коли мова переходила на режисерський ґрунт, він не міг собі уявити, як його вказівки будуть виконані на сцені. В цій галузі мені довелося образно пояснювати йому, грати цілу п’єсу, розповідати про деякі трюки, що виконувалися домашнім способом. Я зіграв йому всі ролі, і він хапав мої натяки на льоту. Метерлінк, подібно до Чехова, виявився згідливим. Він легко захоплювався тим, що здавалося йому вдалим, і о^оче фантазував у підказаному напрямі. (...)

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика