Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Моріс Метерлінк — драматург всесвітньої слави, лауреат Нобелівської премії (1911). Він писав французькою мовою, однак своєю творчістю прямо або опосередковано сприяв розвитку не лише французької культури, а й національної культури Бельгії — країни, що межує з Францією. У чомусь доля бельгійського драматурга нагадує долю його старшого сучасника Генріка Ібсена, який усе життя шукав шляхів утвердження самобутніх культурних рис рідної Норвегії.

Метерлінк народився 29 серпня 1862 року в бельгійському місті Гент, де його батько був директором краєзнавчого музею. Саме від батька він успадкував інтерес до історії та культури своєї країни, яка лише у 1830 році отримала державну незалежність. Бельгія — двомовна країна: тут живуть фламандці, мова яких належить до германської мовної сім’ї й схожа на нідерландську, та валлонці, які говорять діалектами французької мови. Бельгійська література також створюється двома мовами — нідерландською та французькою. Однак у XIX столітті найбільшу роль в утвердженні єдності й самобутності бельгійського народу відігравала франкомовна література, яку творили письменники валлонського та фламандського походження. Серед них був і засновник національної бельгійської літератури Шарль де Костер (1827—1879) — автор уславленої «Легенди про Тіля Уленшпігеля», що побачила світ 1867 року, коли Морісові Метерлінку було п’ять років. Захоплення цією книжкою і національною старовиною, збирачем якої був батько Моріса, відіграло вирішальну роль у його долі: він вирішив стати письменником.

Однак батько хлопця схилявся до думки, що Моріс здобуде фах юриста і працюватиме у правничій сфері, а захоплення старовиною і літературою буде його хоббі. Тому після закінчення єзуїтського колежу Моріс вивчає право в Гентському університеті (1881—1885), потім три роки працює в рідному місті адвокатом. Однак з 1889 року, коли вийшли друком і здобули високу оцінку преси перша поетична збірка Метерлінка «Тепличні квіти» та перша п’єса «Принцеса Мален», він повністю присвячує себе літературі.

У п’єсах Метерлінка, написаних у 90-ті роки («Неминуча», «Сліпі», «Пелеас і Мелісанда», «Там, всередині», «Смерть Тентажіля»), отримали подальший розвиток елементи символізму, що з’явилися в п’єсах Ібсена. Але твори бельгійця, на відміну від ібсенівських, не мають на меті показати реальне життя або справжню історію країни. Дія п’єс Метерлінка відбувається «всюди і завжди». Для того, щоб їх зрозуміти, треба полишити світ реальний і поринути у світ художній.

Метерлінк писав не тільки п’єси. Він працював у різних, іноді несподіваних жанрах: від морально-філософських трактатів («Скарб смиренних», «Мудрість та доля», «Похований храм») до книжок спостережень за життям квітів та комах («Розум квітів», «Життя бджіл», «Життя термітів»). Письменник стверджував, що найбільші скарби містяться у людській душі, їх не варто сподіватися відшукати ззовні. Щоб збагнути сенс людського буття, слід заглиблюватись у власний внутрішній світ і множити скарби духовні.

З 1896 року Метерлінк постійно жив у Франції, за винятком періоду Другої світової війни, коли літній письменник виїхав до Португалії, а потім до СПІА. 1947 року він повернувся до Франції і решту свого життя провів у Ніцці, де й помер 6 травня 1949 року. Його остання книга —■ мемуари «Блакитні бульбашки» — побачила світ 1948 року. Метерлінк прожив довге життя, але істориками літератури розглядається як речник початку століття.

Саме на початку XX століття символічні драми Метерлінка мали багатьох вдячних читачів у нашій країні. Серед них була і Леся Українка, на чию творчість п’єси Метерлінка мали великий вплив. 1900 року в журналі «Літературно-науковий вісник» було опубліковано здійснений Лесею Українкою переклад ранньої п’єси бельгійського драматурга — «Неминуча» (1890). Три роки потому видатна письменниця, яка пильно стежила за розвитком метерлінківського таланту, з подивом писала в одному з листів: «У Франції тепер в моді «простота добродетели». Метерлінк навіть змінив цілком свою manière d’écrire1». А наприкінці життя Леся, з сумом відзначаючи, як швидко гаснуть і забуваються таланти в Україні, писала матері: «А от у людей 50-річний Метерлінк все ще «молодий»...» Він і справді був молодий, енергійний, несподіваний. П’єсі-феєрії «Синій Птах» (1908), яку Моріс Метерлінк написав у розквіті творчих сил і таланту, судилося стати його найважливішим і найпопулярнішим твором.

Метерлінк довірив першу постановку п’єси найвідомішому тогочасному режисеру — Костянтину Станіславському. Вже у вересні 1908 року в Московському художньому театрі відбулася прем’єра «Синього Птаха». У постановці Станіславського п’єса перетворилася на справжню казку. Визначний поет-символіст Олександр Блок відзначав особливий ритм п’єси, подібний до «ритму будь-якої народної чарівної казки», стверджував, що коріння Метерлінкового твору «сягають глибин народної душі».

Уся драматургія Метерлінка афористична, тобто сповнена поетичних узагальнень повсякденного людського досвіду. Услід за Бодлером та його поетичними послідовниками — французькими поетами-символістами Верленом, Рембо, Мал-ларме — Метерлінк знайшов необхідну рівновагу в символізмі.

Символічний твір сприймається водночас у двох площинах: чуттєві образи, зрозумілі навіть дитині, і абстрагований зміст. Сучасні Метерлінку критики порівнювали подвійність сприйняття його творів із спостереженнями за зоряним небом: можна просто дивитися на нього із захопленням, а можна бачити, як астроном у телескопі, далекі світи, недосяжні для ока...

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика