Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Великий норвезький драматург Генрік Ібсен народився 20 березня 1828 року в портовому містечку Шиєн. З дитинства він був самотньою, мовчазною людиною, і молодість його була сповнена невдач, принижень, фінансових негараздів. Якби він помер до тридцяти шести років, про нього писали б як про талановитого драматурга, якого здолали життєві труднощі.

У Шиєні була єдина школа, де навчали читання, письма, лічби та Закону Божого. Усього іншого діти навчалися в школі життя. У родині Ібсенів всі чоловіки були купцями або морськими шкіперами, які возили до Англії ліс. Дітей змалку орієнтували на комерцію. Однак після батькового банкрутства в період економічної кризи в країні Генрік у п’ятнадцятирічному віці змушений був виїхати з рідного міста.

Він оселився у Грімстаді, де працював помічником аптекаря. У вільний час писав вірші, а згодом створив драму «Каті-ліна» (1849), в якій з’являється головна тема усієї творчості Ібсена — бунт сильної самотньої особистості. Революція 1848 року, що прокотилася Європою, знайшла відгомін і в посиленні національної та соціальної самосвідомості простих норвежців, і в душі молодого драматурга.

1850 року Ібсен переїжджає до Крістіанії, де спільно з другом видає опозиційну газету, друкує свої театральні рецензії, політичні вірші та епіграми. Однак хвилю політичного піднесення змінюють політична реакція, арешти, розчарування.

Молодий Ібсен займається самоосвітою і складає іспит на атестат зрілості. 1850 року «Крістіанія-театр» поставив його п’єсу «Богатирський курган» (пізніше відому під назвою «Нормани»). У цей час на батьківщину в рідний Берген повертається уславлений норвезький скрипаль Уле Бюлль, який подав ідею створення постійного національного театру (адже на сцені єдиного професійного театру країни грали датські актори). Уле Бюлль створив першу театральну школу, на основі якої пізніше виник Норвезький театр, що розпочав роботу з відродження старовинної норвезької мови та культури. Ібсен у новоствореному театрі працював і драматургом, і режисером, і бухгалтером, а згодом і директором. Перша його вистава виявилася невдалою. Наступну п’єсу, написану за мотивами народної творчості, глядачі сприймали дуже добре, але столична критика поставилася до неї суворо.

Ідея раптового повернення норвезької культури до національних витоків виявилася ілюзорною. Процес відродження національної духовності потребував довгих десятиріч і великих зусиль патріотів. Визначний драматург Б’єрнсон допоміг

Ібсенові отримати стипендію для закордонної поїздки. Почалася довга розлука з батьківщиною.

У Римі Ібсен пише «Брандта» (1865) — першу п’єсу, що отримала світовий резонанс саме тому, що драматургу вдалося відтворити національні особливості норвезької культури. Окрилений успіхом, Ібсен пише драматичну поему «Пер Гюнт» (1866). Її головного героя норвежці досі вважають утіленням національного характеру. Він здійснює героїчні вчинки за романтичних, фантастичних обставин. Драматург щедро творить символічні образи, вдаючись до народних легенд і переказів.

Наступним кроком Ібсена стало створення аналітичної п’єси, сюжет якої — розкриття таємниць минулого життя героїв. Такі таємниці є в минулому героїв п’єс «Стовпи суспільства» (1877), «Ляльковий дім» (1879), «Примари» (1881), «Дика качка» (1884), «Росмерхольм» (1886). Минуле у п’єсах Ібсена пов’язане із людськими злочинами або помилками, які дійові особи мусять спокутувати. Однак і сюжети, й головні герої аналітичних п’єс Ібсена подекуди залишаються символічними.

Аналітична п’єса має ще одну жанрову прикмету: це постійні дискусії між персонажами. Власне, це і є прообраз п’єси-дискусії, пізніше уславленої Бернардом Шоу.

Ібсен першим з європейських драматургів звернувся до відкритого обговорення на сторінках своїх п’єс найсучасніших проблем доби. Так, п’єси «Будівничий Сольнес» (1892), «Маленький Ейольф» (1894) свідчать про захоплення драматурга символістами. Інтересом Ібсена до найновіших психологічних теорій позначена п’єса «Гедда Габлер» (1890).

За життя Ібсена з приводу його п’єс дискутувала вся Європа. Його твори, що здобули назву «нової драми», дали потужний поштовх для розвитку європейської драматургії. Сам же він, після майже трьох десятиліть перебування за кордоном (переважно в Італії, Австрії, Німеччині), 1891 року з тріумфом повернувся на батьківщину, де жив і працював до останніх днів, і ще встиг побачити, як його рідна Норвегія 1905 року отримала державну незалежність. Помер Ібсен 23 травня 1906 року, ще за життя ставши класиком не тільки національної, а й світової літератури, одним із норвежців, які змусили світ поважати свою країну.

Однак творчість Ібсена не можна вважати тільки національною. Він писав про те, що турбувало інтелігенцію Європи наприкінці XIX століття. Його п’єси обговорювалися не тільки на сторінках різномовної преси, а й у приватних вітальнях багатьох країн, де не знали норвезької мови. Вистави за його «Ляльковим домом», «Пер Гюнтом», «Примарами» ставали значними подіями театрального життя усіх країн світу.

З нотаток Ібсена до сучасної трагедії1

Існують два види моралі, дві совісті: одна для чоловіка й зовсім інша для жінки. Вони не розуміють одне одного, проте жінку в практичному житті оцінюють за чоловічими законами, ніби вона зовсім не жінка, а чоловік.

Жінка не може бути самою собою у сучасному суспільстві, що є виключно чоловічим суспільством, де закони диктуються чоловіками і де чоловіки ж звинувачують і судять жінок за їхні вчинки, виходячи зі своїх власних поглядів.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика