Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Оскар Уайльд є представником літературно-мистецької течії естетизму, що базується на визнанні краси найвищою цінністю буття. Представники естетизму вважали, що мистецтво, створене за законами краси, є не відображенням реальної дійсності, її життєподібною копією, а самостійною формою буття, більш досконалою, ніж реальність. Завдання митця в такому разі полягає не в етичній оцінці реальних явищ життя, а в естетичному переживанні Краси як мети людського існування.

«Я був символом мистецтва та культури свого століття. Я зрозумів це на світанку своєї юності, а потім змусив і своє століття зрозуміти це»,— писав Оскар Уайльд.

Народився Оскар Фінгал О’Флаерті Уайльд 16 жовтня 1854 року в Дубліні в ірландській родині лікаря-офтальмолога та ларинголога. Батько, Вільям Роберт Уайльд, був незвичайною особистістю, знавцем багатьох наук, за високий професіоналізм здобув дворянське звання. Матір Оскара, поетеса, жінка екзальтована, пристрасна, кохалася в мистецтві та була схильна до театральності в житті. Вишуканий художній смак, любов до театральних ефектів батьки плекали в Оскара змалку. Крім того, матір навчила сина давніх мов і античної культури й літератури. Хлопчик навчався спочатку в Королівській школі

Портора, потім в дублінському коледжі Святої Трійці. Вищу освіту Уайльд здобув на класичному відділенні Оксфордського університету. Для юнака Оксфорд був країною-міфом, осередком старовинної культури в промислово розвинутій Англії.

Неприйняття вікторіанської дійсності знайшло у молодого Уайльда несподіваний вираз. Відкинувши думку про кар’єру вче-ного-оксфордця, він обрав літературну стезю. Його предок був ірландським королем, отже, Оскар вирішив стати королем «золотої» молоді Європи, вразити всіх блискучим розумом, елегантністю, артистизмом. Екстравагантний стиль поведінки й одягу молодого денді захоплювали юнаків і дівчат, а старше покоління шокували. У 1882 році Уайльд вирушає до Сполучених Штатів і виступає перед молоддю з лекціями про естетизм. Він викладає свої заповітні думки у формі парадоксів, каламбурів, дотепів, супроводжуючи їх дивацтвами. В Америці відбулася перша постановка п’єси Уайльда «Віра, або Нігілісти» (1880) з життя російського народництва, та виставу публіка не сприйняла.

Після тривалої подорожі Америкою Уайльд повертається до Європи, живе в Парижі, де завершує п’єсу «Герцогиня Паду-анська» (1883). Незабаром він приїздить до рідного Дубліна, де знайомиться з Констанцією Ллойд, з якою одружується 1884 року. Уайльд працює журналістом, пише численні статті, аз 1887 року редагує часопис «Жіночий світ». У 1891 році побачили світ збірка літературно-критичних статей «Задуми» і роман «Портрет Доріана Грея», що уславив Уайльда у світі. У 1892 році він пише французькою мовою п’єсу «Саломея», що вийшла друком 1893 року в перекладі англійською та ілюстрована визначним майстром Обрі Бердслі. П’єсу було поставлено в Парижі. Великий сценічний успіх мала комедія «Віяло леді Уїндермір» (1892). П’єси «Ідеальний чоловік» та «Як важливо бути серйозним» Уайльд написав упродовж 1894 року. Його комедії — дотепні, парадоксальні, афористичні, художньо довершені — приваблюють і сучасного глядача й читача.

Своє творче кредо письменник висловив у книзі «Задуми». Прихильник «чистого мистецтва», він ставить життя в залежність від мистецтва: «Мистецтво нічого не відбиває, окрім себе».

Ідеї естетизму не набули великого поширення в літературі, більшість тогочасного суспільства їх заперечувала. Самого Уайльда було звинувачено в аморальності й розпусті і засуджено до двох років ув’язнення. На ім’я митця наклали табу, книжки конфіскували з бібліотек, п’єси вилучили з репертуару театрів. Звільнившись із в’язниці, Уайльд був прикро вражений агресивністю англійців у ставленні до нього. Письменник назавжди залишає рідну країну, емігрувавши до Франції.

Останній твір — «Баладу Редінгтонської в’язниці» (1898) —

Уайльд підписав своїм тюремним номером. Головний герой поеми вбив свою кохану, за що був страчений у тій самій в’язниці, де відбував свій термін автор твору. Жорстокість, антилюдяність смертної кари Уайльд підкреслює яскраво й художньо переконливо. Його головний аргумент — «коханих вбивають всі», але не всі приймають за це смерть. В останньому в житті афоризмі великого парадоксаліста - «коханих вбивають всі» — є багато особистого.

Оскар Уайльд пішов з життя на зламі століть — 1900 року. Хоча біографічно він належить XIX століттю, але за характером своїх естетичних уподобань і творчості він — цілком у XX столітті як попередник найзначнішої і наймогутнішої течії цієї доби — модернізму.

Із передмови до роману «Портрет Дорідна Грея»

Митець —- творець прекрасного. Розкрити себе і втаїти митця — цього прагне мистецтво.

Критик — це той, хто спроможний передати в інший спосіб або в іншому матеріалі своє враження від прекрасного. Найвища, як і найнижча форма критики — це різновид автобіографії.

Ті, що в Прекрасному вбачають бридке,— люди зіпсуті, які, однак, не стали через те привабливі. Це вада. Ті, що в Прекрасному здатні добачити прекрасне,— люди культурні. На них є надія. Але обранцями є ті, для кого Прекрасне означає лише одне — Красу.

Немає книг моральних або неморальних. Є книги добре написані або погано написані. Ото й усе.

Ненависть XIX століття до реалізму — це лють Калібана1, що побачив свою подобу в дзеркалі. Ненависть XIX століття до романтизму — це лють Калібана, що не побачив своєї подоби в дзеркалі.

Митець не прагне нічого доводити. Довести можна навіть безперечні істини.

Митець не має етичних уподобань. Етичні уподобання митця призводять до непрощенної манірності стилю.

Митець не має нездорових нахилів. Йому дозволено зображувати все. Думка і мова для митця — знаряддя мистецтва.

Розбещеність і чеснота для митця — матеріал мистецтва. З погляду форми, взірцем усіх мистецтв є мистецтво музики. З погляду почуття — мистецтво актора.

У будь-якому мистецтві є і прямозначне, і символ. Ті, що

силкуються сягнути поза прямозначне, ризикують. Ті, що силкуються розкрити символ, ризикують також.

Глядача, а не життя — ось що відображує мистецтво. Суперечки з приводу твору мистецтва свідчать, що цей твір новий, складний і життєздатний.

Коли критики розходяться в думках — митець вірний собі. Будь-яке мистецтво не дає жодної користі.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика