Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Видатний французький поет Артюр Рембо народився 20 жовтня 1854 року в місті Шарлевіль. Його батько був офіцером. Вихованням дітей він зовсім не займався, не цікавився навіть блискучими шкільними успіхами свого сина Артюра. Мати вундеркінда була жінкою дуже суворою, завжди заклопотаною господарськими справами. Юний Артюр мимоволі шукав визнання й душевної теплоти поза родиною. Авторитетом для нього став молодий учитель Жорж Ізамбар, який обожнював поезію, був у захваті від перших поетичних спроб свого учня і переконав його у тому, що поезія — його доля. Рембо ретельно вивчає класичну поезію, пробує писати вірші не тільки французькою, а й латинською. Ізамбар допомагає йому опублікувати кращі з них у пресі 1869 року. Так уже у п’ятнадцятирічному віці Рембо стає професійним поетом.

Однак перетворенню поетичних спроб Рембо на суто кабінетні вправи завадили бурхливі історичні події. Франко-пруська війна та події Паризької комуни 1871 року юний поет сприйняв як виклик Історії. Починаючи з серпня 1870 року, він кілька разів тікає з дому і живе в Парижі, де у нього з’являються друзі. Хлопця неодноразово повертали додому, аж поки 1871 року він пристав до збройних комунарів. Він пише цикл «комунарських» віршів і навіть «Проект комуністичної конституції». З досвіду безпосередньої участі в історичних подіях, з одного боку, і з давніх містичних уподобань, з другого, в юного Рембо народжується теорія поета-ясновидця, поета — шукача узагальнюючого символу минулого, теперішнього та майбутнього. На практиці ж він втілює її в таких програмових творах, як «Голосівки» та «П’яний корабель» (1871).

Символізм поезій 17-річного Рембо можна рівняти із символізмом зрілих творів Бодлера. Більш того, у Рембо символізм як стиль і метод, як спосіб світобачення — значно ускладнюється і загострюється. Тут уже не йдеться про романтичне нагнітання пристрастей і жахів: світ юного Рембо надто напружений. Некерований «П’яний корабель» — символ особистості поета, його внутрішньої свободи та безмежної розкутості його уяви — вільно пливе «поемою моря».

У вересні того ж року Рембо знайомиться з Полем Верленом. Під час їхньої спільної подорожі Європою у 1872—1873 роках Рембо написав поетичні збірки «Останні вірші» та «Літо в пеклі», а також книгу віршів у прозі — «Осяяння». Після останньої сутички з Верленом поранений Рембо потрапляє до лікарні. 20 липня 1873 року він одужав і виписався з лікарні. Поет укладає збірку «Літо в пеклі», пробує надрукувати її, але поки що безуспішно. Він ще не знає, що це буде його остання збірка, що поетичне натхнення відтепер і назавжди його покине. Не знає й того, який великий відгук і яке тривале продовження отримає його теорія поета-ясновидця у французькій, а згодом — в усій європейській літературі.

Адже з появою Артюра Рембо на поетичному обрії французької поезії стало зрозуміло, що міфо- і символотворчість відтепер стане її головною справою. Змагання поетів за роль «символу кінця століття», спроба нав’язати одне одному свій власний міф, підкорити міфом, змусити жити за його правилами — фактично все це стало змістом і літературного процесу, і особистих стосунків. Особисті взаємини Рембо з Верленом у житті — лише крайній прояв того, що в літературі виявилося в символічному діалозі: Верлен виливав свою нудьгу і тугу в збірці «Романси без слів» — Рембо відповідав йому збіркою «Літо в пеклі»...

1874 року починається життя Рембо «без божества і без натхнення». На початку року він живе у Лондоні з новим другом, молодим поетом Жерменом Нуво. У квітні Нуво повернувся у Францію. До Артюра у Лондон приїздять мати й сестра, благають знайти роботу, жити, «як усі». Вперше в житті Артюр виявляє слухняність і влаштовується працювати викладачем: навчає англійських школярів французької, водночас удосконалюючи свою англійську.

Коли це йому набридає, Рембо переїздить до Німеччини, щоб у такий же спосіб — через викладання французької — оволодіти німецькою. 1875 року у Штутгарті його, після виходу з бельгійської тюрми, знаходить Верлен. І хоч формальне примирення начебто відбулося, колишній дружбі немає вороття. А може, вся справа була в тому, що замість улюбленого поета Верлен зустрів у Штутгарті зовсім іншого Рембо, який вже не писав віршів і геть не розумів, що тепер слід робити, чого прагнути...

Літо 1875 року Рембо провів у мандрах. Він перетинає (здебільшого пішки) Німеччину та Швейцарію. Тяжко хворий, він добирається до Італії, намагається покинути Європу, але потрапити до Африки йому поки що не вдається. На зиму він перебирається у рідний Шарлевіль і живе на фермі у матері. Навесні 1876 року його вже можна було бачити у Відні. Звідти він потрапляє до Голландії, у травні вступає до голландського колоніального війська і вирушає в далеку голландську колонію — Індонезію. Проте через кілька тижнів після прибуття на місце служби Рембо дезертирує і сідає на англійський корабель, що пливе до Ліверпуля. Зиму він знову проводить у Шар-левілі...

Упродовж наступних п’яти років спроби знайти собі місце на планеті тривали, аж поки 1880 року Рембо потрапив до Східної Африки. Там він зайнявся комерцією, і доволі успішно. Здавалося, нарешті знайшов себе. Про поезію не згадував. Здавалося, і здоров’я, підірване роками бурхливої юності, трохи пішло на лад. Однак африканський клімат та підступні тропічні хвороби не оминули Рембо. У травні 1891 року, тяжко хворий, він повернувся у Францію і 10 листопада помер в одній із марсельських лікарень.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика