Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Батько майбутнього російського поета, німець на прізвище Фьот, мешканець Дармштадта, був гірким п’яницею і знущався зі своєї вагітної дружини Шарлотти. Саме тоді російський поміщик Афанасій Шеншин лікувався на водах німецького курортного містечка і познайомився з Шарлоттою. Між ними спалахнуло кохання, й до Росії Шеншин повернувся із Шарлоттою. Він взяв із німкенею шлюб, і коли вона восени 1820 року народила сина, дав йому своє прізвище та ім’я.

Коли Афанасію Шеншину-молодшому йшов п’ятнадцятий рік, хтось доніс на Афанасія Шеншина-старшого, що він незаконно записав «німецьку» дитину спадковим дворянином. Юнак був позбавлений дворянства і отримав прізвище Фет.

Закінчивши у Прибалтиці приватний пансіон, Фет 1838 року поступив на словесне відділення філософського факультету Московського університету. Перша поетична збірка Фета вийшла друком 1840 року.

Ранні поетичні спроби Афанасія Фета високо оцінили Гоголь і Бєлінський. Проте він сам не надавав їм особливого значення, продовжуючи дбати не про літературний, а про суспільний статус. Він поступає на військову службу, сподіваючись разом з офіцерським чином відновити дворянський титул. Однак щойно він став офіцером, як цар видав наказ, згідно з яким молодші офіцерські чини не давали прав дворянства: отримати ці права можна було, лише дослужившись до звання майора.

З 1845-го по 1853 рік Фет служив у Херсонській губернії, час від часу писав вірші, які потім увійшли до скарбниці світової любовної лірики, і 1850 року видав свою другу поетичну збірку. Вона знов отримала позитивні відгуки фахівців у Москві та Петербурзі.

Про те, що відбувалося в душі Фета, навіть Найближчі йому люди могли здогадуватись лише з його віршів. До самої смерті поета у віці 72-х років у його поезії неодмінно присутній трагічний образ жінки, яка кохала і яку кохали. Вона передчасно померла, залишивши у серці коханого на все його життя почуття втрати і провини... Навіть у спогадах, написаних в останній рік життя, Фет не відкриває її імені. Біографи Фета встановили його набагато пізніше: Марія Лазич. Знайомство поета з Марією відбулося влітку 1848 року. Вона належала до сербського дворянства, якому російський цар роздав землі на півдні України (батько Марії був генералом у відставці, але господарювати не вмів, і на одну генеральську пенсію ледве утримував своїх численних дітей). Марії було 24 роки, вона захоплювалася поезією, вірші Фета знала мало не з дитинства, їх кохання тривало два роки, до загибелі Марії (під час пожежі в її домі). 1853 року Фета переводять в інший полк, який узимку квартирує в Новгородській губернії, зате влітку — під Петербургом. Фет швидко зав’язує літературні знайомства, особливо багато спілкується з Тургенєвим, говорячи виключно про поезію (для Фета обмін думками лише на літературні теми — виняток, для Тургенева — правило). Результатом тургенєвсь-кого редагування поезій Фета стала третя фетівська збірка, що вийшла друком у 1856 році. Про це видання сам поет говорив, що воно «вийшло настільки ж очищеним, наскільки й скаліченим», однак у нових перевиданнях ніколи не намагався відновити первісні тексти своїх поезій, рукописи яких він не зберіг (отже, так і лишається невідомим, що у віршах третьої збірки «від Фета», а що — «від Тургенева»).

Того ж року новий цар видав наказ стосовно дворянства. Тепер уже офіцеру, щоб отримати дворянство, треба було дослужитися аж до полковника. У відчаї Фет кидає військову службу, одружується з М. Боткиною і купує маленький невлаштований маєток Степанівка на Орловщині, ставши поміщиком без дворянства. Однак Фети виявилися прекрасними господарями, швидко перетворили свою Степанівку на мальовничий куточок, який ще й почав приносити солідні прибутки. Сільським господарством Фет займався із завзяттям. Крім усього іншого, він непогано знався на сільськогосподарській техніці і навіть‘сам увійшов до її історії: винайшов зерносушарку! Водночас, після запровадження у Росії земств, він став у своєму повіті одним із провідних земських діячів, а 1867 року був обраний повітовим суддею. У журналах замість віршів почали з’являтися його статті на політико-економічні теми, де Фет переконливо доводив, що селяни в Росії по-справжньому хазяйнувати не вміють, працювати не люблять, тому їм треба надавати не землю та пільги, а роботу за системою найманої праці. І що тільки справжній господар-підприємець (тут Фет посилався на власний досвід) може виховати в Росії справжнього селянина-трудівника.

У 1873 році Фет, нарешті, повернув собі дворянство і прізвище Шеншин, що цар дарував йому як видатному підприємцеві та суспільному діячеві. Аби раз і назавжди покінчити з «ненависним Фетом», поет продає власноруч створену й оспівану його музою Степанівну і аж у сусідній (Курській) губернії купує розкішний аристократичний маєток Воробйовку, з величезним будинком і парком.

Одна за одною з’являються п’ять нових поетичних збірок під назвою «Вечірні вогні» (Фет називає їх «випусками»; 5-й випуск вийшов друком уже після його смерті).

1889 року він пишно відсвяткував 50-річний ювілей літературної діяльності. Шеншин-Фет отримав найвище придворне звання камергера і був представлений царю.

Однак усе це не мало ніякого відношення до справжньої літературної слави Фета. Все більшу славу поетові приносило його справді довге поетичне дихання — поява усе нових і нових ліричних шедеврів. Він і в старості залишався вірним єдиній для себе реальності — поетичній.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика