Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Антон Павлович Чехов народився 17 січня 1860 року в родині бакалійника у приазовському місті Таганрозі, що на той час належав до Катеринославської губернії (м. Катеринослав — нині Дніпропетровськ), а більшість мешканців міста вважала себе українцями, у тому числі й родина Чехових, яка мала для цього і більш поважні причини. Дід письменника Єгор Чехов, родом з Воронежчини, вів свій рід від українських козаків («черкасів»), які проживали там ще з початку XVIII століття. Так само українкою-«козачкою» вважала себе й бабуся Антона Чехова (уроджена Шимко), яка й з чоловіком завжди розмовляла українською мовою.

На північ від Таганрога починався донецький степ. Щоліта п’ятеро братів Чехових і сестра Марія виїздили туди на возах гостювати в діда, який управляв маєтком графів Платових у селі Княжому (нині Плато-Іванівка). їхали дні і ночі, і здавалося, степу не буде кінця. Це дитяче враження безкінечного степу Чехов потім передасть у повісті «Степ» (1888) — першому його творі, що змусив критиків побачити у ньому продовжувача традицій великої російської літератури.

У 1868 році Антон Чехов вступив до підготовчого класу Таганрозької гімназії. Так розпочалися роки навчання. У гімназії він учився без особливого блиску — може, тому, що часто замість виконання домашніх завдань хлопець працював прикажчиком у батьківській крамниці. 1876 року батько майбутнього письменника, Павло Єгорович, збанкрутував і втік від кредиторів із сім’єю до Москви, де вже жили його старші сини-студенти Олександр і Микола. 1879 року, закінчивши гімназію, Антон приїхав до Москви, де вступив на медичний факультет університету і почав писати гуморески до модних гумористичних журналів, для яких уже працювали старші брати.

В один рік (1884) отримавши диплом лікаря і наклад своєї першої книжки («Казки Мельпомени»), Чехов у наступне десятиліття свого життя розривався між медициною (яку жартома називав «законною дружиною») та літературою (відповідно «коханкою»), аж поки остаточно не обрав літературу.

Першим стимулом серйозно поставитися до свого таланту став для Чехова лист старшого колеги Дмитра Григоровича, який здогадався, що молодий письменник не розкривається до кінця у гумористиці, маючи значний потенціал. З цим цілком погодився і сам Чехов, зворушений увагою Григоровича. «Писав я і всіляко намагався не витратити на оповідання образів і картин, які мені дорогі і які я, Бог знає чому, зберігав і старанно ховав»,— зізнавався він у листі до знаного митця. З благословення Григоровича Чехов задумав перший великий твір — повість «Степ» — і 1887 року вирушив у рідні місця, аби воскресити у пам’яті дорогі образи і картини. Тоді ж були написані «Козак», «Щастя», «Перекотиполе», інші оповідання, де дія відбувається в донецьких степах, повість «Вогні».

Влітку 1888 і 1889 років, знімаючи дачу на річці Псел біля Сум, Чехов багато подорожує, як він каже, «прославленими Гоголем місцями» — історичними шляхами Харківщини й Полтавщини, приятелює з сумськими поміщиками Лінтварьо-вими і миргородськими поміщиками Смагіними, деякі риси яких можна впізнати у написаній 1898 року «маленькій трилогії» оповідань: «Людина у футлярі», «Аґрус», «Про кохання».

Твори Чехова кінця 80-х років — повісті «Вогні», «Степ», «Нудна історія», драма «Іванов» та інші — ставили питання про необхідність великих ідей і конкретних справ, без яких жива душа людини вмирає, залишається нудне, інертне існування. Для самого Чехова такою конкретною справою стала поїздка 1890 року на острів Сахалін, який на той час був місцем каторги. Тисячі людей були покинуті там напризволяще, і до Чехова ніхто не цікавився умовами їхнього життя. Письменник проїхав через всю Росію, потім мав на Сахаліні бесіду з кожним його мешканцем, провів повний перепис населення острова і написав науково-публіцистичну працю «Острів Сахалін», що побачила світ 1893—1894 року і привернула увагу громадськості до жалюгідного, нелюдського існування людей, яких суспільство нібито «виправляло», а насправді продовжувало гнобити й псувати кожного з них так само, як і до того, як він скоїв той чи інший злочин.

У 90-ті роки Чехов стає визнаним голосом інтелігенції свого покоління — так званих «вісімдесятників» та «дев’яностни-ків». На відміну від «шістдесятників» (таких, як тургенєвсь-кий Базаров), ці люди втратили віру у своє право судити сучасне суспільство від імені якогось абстрактного «народу». «Всі ми народ,— каже один з героїв чеховської повісті «Три роки» (1895),— і все найкраще, що ми робимо — діло народу». Однак «шістдесятникам» саме віра в те, що вони працюють «для народу» і здатні своєю працею змінити весь суспільний устрій Росії (а там і світу), давала силу і наснагу «робити найкраще». А тут ще треба було заново відшукати сенс життя та праці... Цьому пошуку й присвячені проза та драматургія Чехова.

Чехов любив подорожувати. 1890 року, на зворотному шляху з Сахаліна, він здійснив подорож кораблем навколо Азії (із зупинкою на о. Цейлон, який він проїхав залізницею з півдня на північ). 1891-го і 1894 року письменник подорожував країнами Західної Європи. Водночас кілька літературних задумів спонукали до творчої самотності, і на початку 1892 року Чехов, на той час уже модний письменник, купив на гонорари маленький маєток Меліхово під Москвою, де прожив понад п’ять років. Тут були написані 1896 року такі визначні твори, як драми «Дядя Ваня» і «Чайка», повість з життя села «Мужики» (1897) — правдива, без жодних спроб прикрасити «народ»; а також прекрасні оповідання: «Студент», «Ротшильдова скрипка», «Чорний монах», «Аріадна», «Анна на шиї» та інші.

17 жовтня 1896 року Чехов був присутній на прем’єрі «Чайки» в Імператорському Александринському театрі в Санкт-Петербурзі. Попри великі надії, які пов’язували з цією подією як сам автор, так і поки що нечисленні прихильники нової драматургії, прем’єра завершилася гучним провалом. Однак усього лише через три тижні, 12 листопада, київські глядачі бурхливо вітали прем’єру «Чайки» у приватному театрі Миколи Соловцова — друга чеховської театральної юності, для якого автор «Чайки» колись спеціально написав водевіль «Ведмідь» (1888). Київський успіх «Чайки» наочно довів, що справа не в удаваній «несценічності» п’єси, на яку посилалися не тільки рецензенти, а й самі учасники петербурзької вистави, а в тому, що новаторська драматургія Чехова потребує цілком нового театру, заснованого на дружньому сприйнятті й розумінні усього того, що насправді він хоче сказати своїми п’єсами. І коли молодий режисер і актор Костянтин Стані-славський разом з молодим драматургом Володимиром Неми-ровичем-Данченком створили у Москві Художній театр, вони задумали його як такий, що зможе поставити «Чайку», і 1898 року успішно здійснили цю постановку. Сьогодні цей, один з найзнаменитіших у світі театрів, для якого Чехов встиг написати ще дві п’єси — «Три сестри» (1901) і «Вишневий сад» (1904),— по праву носить його ім’я.

У середині 90-х років виснажлива літературна праця (яку Чехов до того ж усе ще поєднував з медичною, безкоштовно лікуючи меліховських селян) призвела до загострення сухот, на які письменник був хворий з юності. Лікарі радили змінити клімат на тепліший, і 1897 року Чехов придбав земельну ділянку в Ялті, куди й переселився на постійне проживання. Оповідання «Дама з собачкою» створено на матеріалі ялтинських вражень письменника. Дом Чехова в Ялті став осередком молодої російської літератури і театру. Тут знайомилися, здобували взаємне визнання, планували спільні літературно-видавничі й театральні проекти. А навесні 1899 року в Ялті відбулася унікальна подія: театральний колектив — той самий Художній театр Станіславського й Немировича-Данченка - спеціально приїхав до автора, аби показати постановку його п’єс. Серед виконавців головних ролей була й молода актриса Ольга Кніппер, яка 1901 року стала дружиною Чехова.

17 січня 1904 року, у свій останній день народження, Чехов приїхав до Москви, щоб бути присутнім на прем’єрі «Вишневого саду». Вистава перетворилася на пишний ювілей (до речі, сам Чехов не дуже любив подібні урочистості). Московська зима згубно вплинула на здоров’я вже безнадійно хворого письменника. Як лікар він добре розумів, що жити йому лишилося недовго. Своє останнє літо він проводив на німецькому курорті Баденвейлері, де й помер 2 липня того ж року.

Як письменник Чехов завжди прагнув «об’єктивності»: «Літератор має бути об’єктивним, як хімік»,— вважав він. Вираження суб’єктивного «я», за Чеховим, взагалі не є обов’язковим для митця. Чеховська проза і драма тонко передають настрої природи і людини, але ліриком у тургенєвському розумінні Чехов не був: неможливо уявити собі чеховський «вірш у прозі». Не був він і публіцистом, як Достоєвський, і навіть не відчував потреби виливати свої власні настрої в особистому щоденнику, як Толстой. Натомість у нагрудній кишені він завжди мав маленького записничка: це була його творча лабораторія. Нотатка в записнику — така ж «елементарна частка» чеховського художнього світу, як «вірш у прозі» Тургенева, щоденниковий запис Толстого або публіцистична думка Достоєвського.

Нотатки iз записників

•    Любовь есть благо. Недаром в самом деле во все времена у всех культурных народов любовь в широком смысле и любовь мужа к жене называются одинаково любовью. Если любовь часто бывает жестокой и разрушительной, то причина тут не в ней самой, а в неравенстве людей.

•То, что мы испытываем, когда бываем влюблены, быть может, есть нормальное состояние. Влюбленность указывает человеку, каким он должен быть.

•    Вера есть способность духа. У животных ее нет, у дикарей и неразвитых людей — страх и сомнения. Она доступна только высоким организациям.

•    У русского человека единственная надежда — это выиграть двести тысяч.

•    Самолюбие и самомнение у нас европейские, а развитие и поступки азиатские.

•    Если хочешь стать оптимистом и понять жизнь, то перестань верить тому, что говорят и пишут, а наблюдай сам и вникай.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика