Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Іван Сергійович Тургенев народився 28 жовтня1 1818 року в Орлі. Його батьки належали до старовинних дворянських родів Тургенєвих і Лутовинових. Мати була егоїстичною, вибагливою, деспотичною, але непорушною у своїй любові до сина. Вихованням синів займався батько, чутлива і м’яка людина. Але він помер, коли Івану було лише шістнадцять.

1827 року сім’я переїхала до Москви, дітей віддали навчатися до приватного дворянського пансіону. Згодом Варвара Петрівна, незадоволена навчанням у цьому пансіоні, перевела дітей до іншого, але й тут вони перебували недовго. Врешті брати Тургенєви здобували основи знань у домашніх вчителів.

П’ятнадцятирічним Іван вступив до Московського університету на словесне відділення. Успішно закінчивши перший курс, перевівся до Петербурзького університету на філологічне відділення філософського факультету (сім’я переїхала,до столиці, оскільки брат Микола починав там свою офіцерську службу). Тут Тургенев слухав лекції Петра Плетньова (друга і видавця Пушкіна), Василя Жуковського, Миколи Гоголя, який тоді читав студентам курс історії Стародавнього світу і Середньовіччя. Студент бачив першу постановку «Ревізора» (1836), що схвилювала весь Петербург.

Після закінчення університету (1837) Тургенев вирушив до Німеччини і в травні 1838 року став студентом філософського факультету Берлінського університету. Цей заклад був центром гегельянства, і хоча сам Гегель помер ще в 1831 році, лекції з філософії читали учні великого філософа, його послідовники. Філософію Гегеля Тургенев засвоїв дуже глибоко (так, наприклад, в основі сюжетної схеми роману «Батьки і діти» легко побачити гегелівську тріаду: теза — антитеза — синтез).

Нарешті роки навчання було закінчено: 1841 року Тургенев повернувся на батьківщину. Йому пропонували очолити кафедру філософії у Петербурзькому університеті, але його тягло до практичної діяльності, він вірив у можливість успішних реформ і поступив на службу до міністерства внутрішніх справ. Однак невдовзі служба його розчарувала, 1845 року він вийшов у відставку і цілком присвятив себе літературі.

1843 року Тургенев познайомився з критиком Віссаріоном Бєлінським, визнаним лідером «натуральної школи». Розпочалася дружба, яка багато означала для Тургенева (недаремно пізніше свій роман «Батьки і діти» письменник присвятив пам’яті Бєлінського). Цього ж року в Петербурзькій опері у ролі Розіни (опера Россіні «Севільський цирульник») виступила всесвітньо відома іспанська співачка, двадцятидворічна Поліна Гарсіа-Віардо, дружина французького письменника Луї Віардо. Тургенев покохав цю жінку з першого погляду і все життя був відданий їй, хоч Поліна не могла взяти з ним шлюбу... З цього часу життя Тургенева проходить у двох різних культурно-просторових вимірах: то за кордоном, разом з родиною Віардо (наприкінці свого життя він скаже, що прожив його «на краю чужого гнізда»), то в Росії — в Петербурзі, в Москві, в Спаському.

1847 року в журналі «Современник» побачив світ нарис «Хорь і Калинин» з підзаголовком «Із записок мисливця», успіх якого перевершив усі сподівання. Тургенев узявся за перо, «Записки мисливця» переросли у серію оповідань з життя селянства і стали всесвітньо відомими. Окремим виданням митець випустив книжку в 1852 році, після п’ятирічної роботи над нею. Вона мала величезний суспільний резонанс. Під пером Тургенева кріпосний устрій постав загальнонаціональним лихом, згубним для всіх станів російського суспільства.

Більша частина оповідань із «Записок мисливця» написана за кордоном: майже три роки (1847—1850) Тургенев прожив у Німеччині та Франції. Через два роки після повернення до Росії Тургенева було заарештовано за публікацію статті про Гоголя без дотримання цензурних правил і заслано до Спасько-го без права виїзду за межі Орловської губернії до 1856 року. У період заслання він пише оповідання, п’єси, нариси. Посилюється тривожна думка про згубний вплив віків кріпацтва на громадську нерозвиненість народу (оповідання «Муму»).

Письменник починає шукати джерело і рушійні сили історичного оновлення поміж «освіченого класу». Так з’являються кращі романи Тургенева: «Рудін» (1855), «Дворянське гніздо» (1858), «Напередодні» (1860), «Батьки і діти» (1862).

Роман «Напередодні» привернув увагу читачів і критики передусім образом головного героя, незвичним не тільки для самого Тургенева, а й для всієї російської літератури. Це Інса-ров — рішуча людина, готова зі зброєю в руках відстоювати інтереси свого народу в боротьбі з... турками. Хоча дія роману відбувається в сучасній Росії, головний герой — болгарин і готує національно-визвольну революцію в Болгарії, поневоленій Османською імперією. При цьому Інсаров розуміє, що єдність народу — умова свободи батьківщини: «Завважте: останній мужик, останній жебрак у Болгарії і я — ми бажаємо одного й того ж. У всіх у нас одна мета».

Останні слова — девіз не тільки Тургенева, а й журналу, де була надрукована повість «Напередодні» — «Русского вестника», органу лібералів1. «Современник», який на той час став органом радикалів2, не міг не відгукнутися і навіть не погодитися. Молодий критик цього журналу Микола Добролюбов написав рецензію на повість «Напередодні» під назвою «Коли ж настане справжній день? ». Добролюбов тлумачив образ Інса-рова як алегорію, а його ідею об’єднатися всім проти турків — як прихований заклик до згуртування всіх прогресивних сил Росії проти «внутрішніх турків», іншими словами — до громадянської війни в Росії.

Тургенев за своїми поглядами завжди належав до лібералів, але у 50-ті роки був одним з активних авторів «Современника», редакція дорожила його співробітництвом, він близько знав редакційні справи, і тому не дивно, що йому став відомий зміст рецензії Добролюбова до її публікації. Тургенев звернувся до поета Миколи Некрасова як головного редактора «Современника» з проханням не друкувати її. Той не погодився, і Тургенев, а услід за ним мало не половина всіх літераторів, які друкувалися в «Современнике», оголосили про свій вихід з числа його співробітників.

Після розриву з «Современником» Тургенєв швидко написав і надрукував у «Русском вестнике» роман «Батьки і діти», який у контексті тодішньої політичної боротьби був сприйнятий надто вузько: як антирадикальний або «антинігілістичний» роман. Він започаткував «антинігілістичний» напрямок у російській літературі. Серед найкращих творів цього напрямку — «На ножах» Миколи Лєскова та «Біси» Федора Достоєв-ського. Щоправда, в останньому, спрямованому не тільки проти радикалів, а й проти лібералів, з’явилася зла карикатура й на самого Тургенєва — образ письменника Кармазинова.

1863 року Поліна Віардо оголосила про закінчення артистичної кар’єри і назавжди оселилася в німецькому місті Баден-Бадені. Тургенєв купив земельну ділянку поряд з віллою Віардо і тут побудував собі дім, у якому також планував жити до кінця своїх днів. Саме в Баден-Бадені відбувається й дія наступного тургенєвського роману — «Дим» (1867), хоч головні герої роману — росіяни, що відпочивають або лікуються «на водах». Попри низку блискуче написаних сатиричних образів, «Дим», як і останній тургенєвський роман — «Новина» (1877),— менш художньо вартісний за попередні. Тургенєвське розуміння романного жанру як «проби пульсу» російського суспільства вимагало не коротких наїздів на батьківщину, а більш детального вивчення реальної картини змін, що в ній відбувалися. Не маючи такої змоги, Тургенєв програвав як романіст. Натомість тонке відчуття митцем глибоких проявів людської душі знайшло органічне втілення у малих прозаїчних жанрах: від віршів у прозі до коротких повістей, серед яких вирізняються «Весняні води» (1872) — трагічний гімн високому коханню.

Останні півтора року життя Тургенєв страждав від тяжкої хвороби. Помер він 22 серпня 1883 року. Останніх слів письменника, на жаль, ніхто не зрозумів. Він говорив їх своєю рідною мовою і звертався до рідного йому сімейства Віардо. Геніальний мозок Івана Сергійовича, згасаючи, відмовився примиритися з тим прикрим фактом, що рідні люди не розуміють його рідної мови...

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика