Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Діккенс привів із собою в літературу натовп, юрбу. І справа не тільки в тому, що його твори справді густонаселені, як цілі міста. Але він, саме він особисто був живим утіленням тої юрби: це саме той випадок, який мав на увазі Едгар По, коли казав, що народна думка, якщо тільки вона справді народна, збігається з прозрінням генія.

Той, хто бідкається з приводу того, що юрба є «темною», має рацію: вона таки темна. Але вона настільки ж темна, наскільки й невинна. Маючи старі загальнолюдські вади, вона натомість не має конкретних вад цього конкретного суспільства — бо ж сильні, успішні люди в усі віки намагалися тримати бідних поза суспільством. Якщо вищі касти розвинули в собі певні чесноти (наприклад, середньовічне лицарство), то «темній масі» їх, звичайно, бракує. Але якщо ці ж самі вищі касти, переситившись, кидаються в іншу крайність (порівняйте розбещеність ренесансних часів), то й їхньої зіпсованості «темній масі» також бракуватиме... Отже, можна сказати, що бідні завше плентаються у хвості прогресу, і гірші вони морально або кращі — залежить від того, куди просувається людство в цілому, у рай чи в пекло. Коли людство в цілому йде у пекло, тоді саме бідні ближчі до небес.

Щодо Діккенса, то він був не тільки людиною з юрби, а й бунтівником з юрби. Зброєю його було світло природи. У нього не було теорії — у нього була спрага. І якщо хтось з дешевою іронією поцікавиться, чи не вдовольнив би він свою спрагу молочним пуншем, то я готовий підтвердити, що в якомусь сенсі — цілком. Бо його спрага — то є спрага за речами такими простими, людяними, веселими, як той «хліб наш насущний», про який ми щоденно молим Бога.

Діккенс не мав конкретних планів щодо перетворення суспільства — а якщо і мав, то вони були очевидячки дрібними й вузькими порівняно з тим глибоким, зворушливим відчуттям братства всіх людей і обуренням несправедливістю, яке виникає від читання усього того, що він написав. І не таким уже великим перебільшенням буде порівняння самого Діккенса з одною з його героїнь, яка «не знала, що їй подобається, але добре знала, що їй не подобається». (...) У цьому сенсі Діккенс є великим романтиком, але він же є й великим реалістом. Адже він не мав за душею абстракцій, не мав нічого, крім тих реальних речей, з яких можна зробити роман.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика