Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Реалісти другої половини минулого століття і найраніше Флобер відмовились від поділу героїв на «позитивних» і «негативних», «носіїв добра» і «носіїв зла», слушно вважаючи цей поділ літературною умовністю. Як і реальні люди, їхні персонажі поєднують позитивні й негативні риси в складному переплетінні, письменники оволодівають мистецтвом світлотіні в змалюванні людських характерів і психології.

Крім прямої полеміки з романтизмом, нерідко загальної в силу причин, про які йшлося, в романах Флобера маємо ще й приховану полеміку з Бальзаком, яка виходить на поверхню в романі «Виховання почуттів».

Працюючи над романом «Пані Боварі», Флобер розробляв свій «об’єктивний метод», який був прийнятий французькими письменниками другої половині XIX століття — братами Гонкурами й Мопассаном, Золя й натуралістами. Цей «об’єктивний метод» тісно пов’язаний з світоглядно-естетичною позицією щодо «буржуазної сучасності», яка рішуче не приймалася Флобером та його послідовниками. Літературна творчість стає для них передусім художнім дослідженням відчуженої дійсності, від котрої автор принципово відмежовується: він розміщається в стороні, він спостерігає й аналізує зображува не з якоїсь високої об’єктивної точки зору, в принципі уподібнюючись вченому, який проводить експеримент. Звідси твердження Флобера про те, що письменник має брати за взірець вченого-природодослідника і, розтинаючи пером життєві явища й типи, бути таким же безпристрасним, точним і об’єктивним. Виступаючи проти суб’єктивізму романтиків, у яких автор стає центром твору, він ратує за усунення авторської присутності із твору. Він вважає, що автор має бути у творі, як Бог у світобудові: всюди і ніде.

Усунення автора з твору не слід розуміти прямолінійно, в абсолютному значенні. Таке усунення в принципі неможливе, бо автор є творцем того художнього світу, що постає в романі чи в поемі, в драмі чи в ліричній поезії. Йшлося, власне, про заміну форми авторської присутності у творі: замість прямої і відвертої у романтиків та Бальзака маємо у Флобера «приховану присутність», що не допускає прямого самовияву. Але це мало величезне значення для художнього ладу твору, вело до радикальних змін в його структурі.

Роман «Пані Боварі» мав бути твором, в який автор «не вкладає самого себе». «Наскільки я розперезувався в інших своїх творах,— писав Флобер,— настільки тут я прагну бути стриманим і геометрично прямолінійним: ніякого ліризму, ніяких розмірковувань». Це передусім означало, що письменник всьому давав об’єктивно-образне втілення, не вдаючись до різнорідних відступів і коментарів, не виказуючи своїх емоцій і уникаючи оцінок, що мав робити сам читач. З погляду Флобера будь-які відступи й «декларації» — свідчення художньої безпорадності митця.

Перший роман Флобера має підзаголовок «Етюд провінційних звичаїв», в українському виданні перекладений М. Лукашем як «Побут провінції». В ньому письменник дав об’єктивне за формою і нищівне за суттю зображення буржуазної провінції. Перед нами постає світ провінційних обивателів, людей обмежених, самовдоволених і вульгарних, їхнє життя, заповнене дріб’язково-утилітарними інтересами й турботами, позбавлене будь-яких проблисків духовності. Це середовище представлене нечисленними, але точно вибраними й розставленими постатями, які в сукупності дають повну, синтетичну картину «побуту провінції». Мета, що він ставив перед собою відповідно з духом французького реалізму, полягала у виявленні обумовленості персонажів їхньою природою та умовами існування. Водночас кожен із цих персонажів займає в романі місце й виконує функції, визначені соціальним укладом життя провінційного містечка. Чи не найскладніше завдання полягало для автора в тому, щоб наділити «характером» всіх цих в сутності дуже пересічних і тривіальних обивателів, зробити їх художньо цікавими й рельєфними.

І Флобер блискуче впорався з цим завданням. Ось Шарль Боварі, чоловік головної героїні, провінційний лікар. Він цілком може служити завершеним втіленням обмеженості й міщанського самовдоволення, безпросвітної тривіальності думок і почуттів. Характеризуючи розмови, які вів Шарль з дружиною, Флобер пише, що вони «були пласкі, як вуличні тротуари, загальники проходили в них одноманітною плетеницею в своєму буденному вбранні, не викликаючи ні хвилювання, ні сміху, ні задуми». Але виявляється також, що цей обмежений і смішний Шарль здатен на глибоке й сильне почуття, він продовжує любити Емму й після її смерті, а розкриття того, що вона була йому невірною дружиною, ввергає його в тихий ідіотизм. Він починає викликати не тільки іронічний усміх, а й співчуття, стає не тільки смішним, а й зворушливим; так виникає та суперечлива повнота характеру, та світлотінь його зображення, якої домагався Флобер у своїй зрілій творчості.

(...) Автор роману приголомшив читачів і критиків, заявивши: «Емма Боварі — це ж я!» В одній паризькій газеті з’явилася карикатура, де Флобер, мужчина майже двометрового росту, з широчезними плечами й могутніми вусами, схожий на древнього вікінга, був зображений в легковажному дамському вбранні своєї героїні. Власне, це був не жарт і не містифікація читачів, а зізнання автора в тому, що, створюючи образ Емми Боварі, він спирався й на свій психологічний досвід. Він теж переживав розлад з навколишнім світом, невдоволення життям, бажання іншого, того, що реально не існує, але все це, зрозуміла річ, переживав на іншому, незрівнянно вищому духовному й душевному рівні.

Роман «Пані Боварі» був новаторським твором за своєю художньою структурою, її основними складовими та їхніми співвідношеннями. В епічних жанрах такими складовими, як відомо, є оповідь, писання і діалог. Характерною рисою розвитку роману в XIX столітті було те, що в його структурі дедалі більшого значення набував показ, який тіснив оповідь та описання і водночас синтезував їх; свого завершення ця тенденція досягала в флоберівській «Пані Боварі». Розпочинається цей роман в традиційній нараційній1 манері, ми чуємо голос оповідача, який розповідає про життя Шарля Боварі до одруження з Еммою. Далі ж розповідь стишується, замінюючись неопосе-редкованим показом, коли дійсність ніби сама себе подає у творі. Одночасно Флобер відмовляється і від докладних описів, враховуючи ту психологічну закономірність, що чим детальніше письменник описує, тим менше читач бачить. Він замінює описання показом, що розрахований не на суто візуальне сприймання, а на «внутрішній зір» читача.

За своїми жанровими ознаками «Пані Боварі» ближче всього до соціально-психологічного роману, який виходить на перший план в реалістичній літературі другої половини XIX століття. Але психологізм цього твору своєрідний і виявляється не у формі психологічного аналізу, що здійснюється з зовнішньої позиції і всюдисущим автором, як це маємо у Л. Толстого, сучасника Флобера. В романі «Пані Боварі» психологізм виявляється в інших формах, тут все, що зображається, постає як сприйняте й пережите кимось із персонажів, найчастіше Еммою. Зовнішнє і внутрішнє, фізичне й психологічне тут зливаються й течуть єдиним потоком, психологізмом проймається вся тканина твору.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика