Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

На перший погляд може видатися, що це дуже традиційний, щоб не сказати банальний, сюжет. Адже адюльтер, мотив подружньої невірності,— заяложений мотив, що знаходив відбиття в безлічі найрізноманітніших літературних творів чи то в напружено-трагічних, чи в легковажно-водевільних тонах. Тим важче було становище Флобера — наповнити шаблонний сюжет багатством ідейного й соціального змісту, досягти якнайбільшої глибини узагальнення, сказати нове слово, не виходячи за межі традиційної ситуації.

Головна героїня твору Емма не одразу з’являється в романі. Як зауважує Б. Реїзов у цікавій роботі «Творчество Флобера», вона входить у дію не одразу і «нібито збоку», та й після її загибелі письменник іще продовжує розповідь; отже, її історія немовби вставлена в рамки життя її чоловіка. А проте саме ця історія становить центр твору.

Широкого розголосу набув вислів Флобера: «Мадам Бова-рі— це я». У цьому напівжартома кинутому зізнанні, як завше у Флобера, парадоксальному, криється більше поважного змісту, ніж це здається. І то не тільки тому, що Флобер сам багато міркував над проблемами кохання і що любовні переживання Емми,— а вони становлять дуже значну частку її єства,— до певної міри відбивають і роздуми, й переживання автора. Незадоволення дійсністю, прагнення вирватися з кайданів обмеженого міщанського існування — адже це чи не єдина риса Емми Боварі, здатна викликати співчуття автора і читача. І чи не слід сприймати цю рису в тому самому плані, що й загальновідому «антибуржуазність» Флобера, його безмежну зненависть до міщанства, до сучасного йому буржуазного суспільства? Навіть шаблонно-романтичні настрої Емми, її нахил до умовної «поетичності» в фразеології,— чи не змушують і вони пригадати молодого Флобера, що на початку своєї літературної діяльності цілком перебував у річищі романтизму, на той час уже значною мірою епігонського?

Але мова йде, звичайно, не про ототожнення письменника з героїнею. У листуванні Флобера є згадка про один тогочасний роман, причому за хибу його вважається те, що в романі не відчувається переваги автора над героєм. Звичайна річ, ніколи й на думку не могло б спасти зробити подібний закид Флобе-рові. Трагічний, поважний план у його романі нерозривно поєднаний з планом сатиричним, гротескним. Емму обурює недолугість і обмеженість чоловіка, «цілковита вульгарність його розуму й почуттів» (Реїзов). Її дратує й те, що час робить цю самозадоволену, жалюгідну постать майже зворушливою,— безкрая любов і довір’я до Емми, наївна відданість їй. Емму пригнічує вбогість міщанського середовища, безцільність і марнота власного існування. У неї є те, що Бодлер у своїй статті визначив як героїчний характер і прагнення до ідеалу. Але який вихід, який ідеал може підказати їй виховання, її напівосвіта, засвоєні замолоду уявлення, дуже незначний життєвий досвід? Чому могли навчить її прочитані крадькома в монастирі романи? Міщанському побуту вона вміла протиставити життя аристократії, що здавалось їй розкішним не лише в матеріальному розумінні, але й сповненим усілякого благородства та розкошів духовних. І, отершись раз трошки о краєчок того життя, коли вона дістала несподівано запрошення на бал, Емма надовго поринає в мрії про той недосяжний, а тому ще більше жаданий світ. У прочитаних книжках говорилося ще про високі почуття. А надто багато — про кохання. Одне розчарування Еммі вже довелося пережити — Шарль Боварі ні найменшою мірою не нагадує романтичного коханця з прочитаних романів. А в шуканнях «справжньої» любові — такої, як у третьорядних романах, вона потрапляє в обійми тієї самої пошлості, від якої марно намагалась утекти. Познайомившися з Родольфом, Емма ловиться на гачок тієї псевдопоетичної фразеології, яка для неї самої — природний спосіб вислову справжнього почуття, а для Родольфа — тільки удавання, лише мода, трохи вже пристаріла, але часом ще ефективна. Флобер не пожалів ілюзій своєї молодості (адже кілька років тому це була його власна поетична мова), показуючи, як те, що колись заслуговувало ім’я поезії, входячи в найширший ужиток, роблячись легкою, загальноприступною здобиччю лицемірів, втрачає всі риси краси, набуваючи ознак шаблонної красивості, втрачає всяку подобу правди, перетворюючись у фальш і ошуканство. Найяскравіше це показано в знаменитій сцені на сільськогосподарській виставці, коли найбанальнішу «поетичну» розмову ведуть між собою Родольф (він на цей випадок натягає на себе всіма пістрявими кольорами розмальовану романтичну маску) і немудра Емма,— у тієї справжнє обличчя, але кольори точнісінько ті самі. А їх дует іде під акомпанемент не менш банальної (тільки що не «поетичної», а утилітарної) тріскотливої промови радника префектури й зовсім уже «прозаїчного» переліку премійованих.

Фальш, потреба ошукувати, удавати поступово проймає все існування Емми. Щира любов вимагає нещирості у власній родині, виникає необхідність жити подвійним життям, криючи-ся перед чоловіком. Привид багатства й розкошів (не забуваймо, що це також один з «ідеалів» Емми) заплутує її в грошових махінаціях, і — характерно для реаліста Флобера — саме це, а не любовні розчарування заводить її в безвихідне становище й штовхає до загибелі.

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика