Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Анрі Марі Бейль, відомий у літературі під псевдонімом Фредерік Стендаль, народився 23 січня 1783 року в родині адвоката у місті Гренобль на півдні Франції.

Після успішного завершення школи в рідному місті він їде 1799 року до Парижа з наміром стати письменником. Та родичі спрямовують його на військову службу, і 1800 року в складі армії Наполеона юнак вирушає у похід до Італії. Однак через рік Бейль подає у відставку і, мріючи про славу драматурга, починає створювати комедії. Молодий письменник прагне віднайти щастя для всіх людей на Землі і вірить, що в цьому допоможуть йому філософія та етика, природознавство та медицина, які він вивчає.

Однак заняття літературою не давало прибутку, і Бейль повертається на військову службу й упродовж восьми років вивчає життя на полях битв. Згодом у романі «Пармський монастир» митець відтворить славетну битву при Ватерлоо, а назва німецького міста Штендаль, яке Бейль відвідав під час наполеонівських війн, стане його літературним псевдонімом. У 1812 році він — учасник Бородинської битви, свідок пожежі Москви, відступу й загибелі наполеонівської армії в білоруських болотах, страшної переправи через Березину.

Зречення Наполеона, реставрація Бурбонів поклали кінець військовій службі письменника, і з 1814 року він оселяється в Італії, країні мистецтва. Там з’являються його перші публікації з історії музики й живопису, дорожні нариси. Стендаль зближується з італійськими романтиками. Повернувшись 1821 року до Франції, працює журналістом, друкує статті про мистецтво, про тогочасне життя італійців і французів. Особливість своєї епохи Стендаль визначив так: «Від усього, що йому передувало, XIX сторіччя буде відрізнятися влучним та проникливим зображенням людського серця».

Одну з перших спроб «математичного аналізу» почуттів було зроблено у трактаті «Про кохання» (1822). Відтоді Стендаль розглядає дійсність через внутрішній світ людини, передусім через переживання сучасниками любовної пристрасті. Саме це складе специфіку його романів, іцо являють собою анатомію пристрасті на тлі широких історичних картин суспільства.

1827 року опубліковано перший роман Стендаля — «Армане», 1829 — новелу «Ваніна Ваніні». У 1830 році письменник завершує свій головний твір — соціально-психологічний роман «Червоне і чорне». Того ж року Анрі Бейль розпочинає дипломатичну службу: його призначили консулом у Трієсті, а наступного року — в Чівіта-Векк’ї (Італія). На цій посаді він перебував до кінця життя.

Останнє десятиріччя життя письменника — роки наполегливої літературної праці. Він пише автобіографічні твори, а також роман «Люсьєн Левен» («Червоне і біле»), що залишився незавершеним.

Другу половину 30-х років Стендаль живе у Франції, узявши довгострокову службову відпустку. Він багато працює, обробляє старовинні італійські рукописи, створює цикл «Італійські хроніки». З одного із документів, що потрапив до рук Стендаля, постав сюжет його останнього шедевра — роману «Пармський монастир» (1839). Роман «Лам’єль» залишився незавершеним.

Стендаль помер у Парижі 23 березня 1842 року майже невідомим. Слава до нього прийшла після смерті. Його творчість відкриває новий період у розвитку не тільки французької, а й західноєвропейської літератури,— період класичного реалізму. Саме Стендалю належить першість в обґрунтуванні головних принципів та програми нового напрямку, а також блискуче втілення у художній творчості.

У статті «Расін та ПІекспір» (1823) — літературному маніфесті майбутнього реалізму — Стендаль називає свій метод романтизмом, оскільки терміна «реалізм» тоді ще не існувало (він виник лише у 50-ті роки). У Стендаля та французьких романтиків, що невдовзі об’єдналися навколо свого головного теоретика — Віктора Гюго — був спільний ворог: епігони великої класицистичної літератури XVII століття. Ім’я Расіна стало прапором для епігонів, що проголосили незмінність правил мистецтва. Стендаль доводить, що нові часи, які настали після Великої французької революції та воєн Наполеона, потребують нових творів, де б відобразилася сучасність.

У романі «Червоне і чорне» сказано про роман як «дзеркало, з яким ідеш вздовж битого шляху. Воно відбиває то небесну блакить, то багно і калюжі. Іде людина з дзеркалом, а ви звинувачуете її в аморальності! В дзеркалі відбивається бруд, а ви нарікаєте на дзеркало! Звинувачуйте вже скоріше битий шлях з його брудними калюжами або, ще краще, дорожнього наглядача, який допускає, щоб вода застоювалась і утворювала болото».

Насправді ж романи Стендаля «віддзеркалюють», звичайно, не все поспіль: письменника передусім цікавили внутрішнє життя особистості, еволюція психології героя. Тому фізичний світ у романах французького майстра слова є лише тлом. Справжньою темою його творів є людські пристрасті — їх зародження, кульмінація, трагічне завершення. Трагічний фінал митець вважав умотивованим, бо зображував суспільство, де пріоритетними є гроші та людські амбіції, а щирі почуття приречені на загибель.

Стендаль не прагнув бути популярним у сучасників. Література цікавила його як засіб пізнання, а не збагачення і слави. Він неодноразово повторював, що його твори читатимуть через багато років. «Я беру квиток у лотереї, головний виграш якої такий: щоб мене читали у 1935 році». Цей квиток виявився виграшним.

Читайте по этой теме:
Афоризми Стендаля
Ілля Еренбург. Уроки Стендаля
Єлизавета Старинкевич. Зауваження перекладача
Дмитро Затонський. Стендаль І XX століття
Андре Моруа. Стендаль
Стендаль (1783—1842)

Читайте также сочинения:

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика