Реклама

Sape


загрузка...

Шпаргалки - Сочинения на украинском языке

Тема кохання у поезіях Гайне

Осінніми вечорами, коли плачуть небеса й зорі падають на похилені трави, далекими стежками, серед незвіданих всесвітів блукає кохання. Мов та пісня, неосяжна й незбагненна, блукає воно. І як його знайти, як його покликати серед цих невідомих шляхів? Бо так і полине від тебе, не торкнеться твого серця, заблукавши десь там, у далеких степах, не залишивши тобі навіть споминів, а лише гіркі сподівання.

Змінюються часи і влада, змінюються життя і людський світогляд. Але незмінними лишаються найвищі істини, незмінною лишається людська потреба любити. Нерозгаданою залишається таємниця душі, в якій незгасним вогнем горить священне і нездоланне почуття любові.

Поповнив скарбницю поетичних освідчень у коханні й відомий німецький письменник Генріх Гайне в книзі поезій, що принесла йому світову славу. Численні вірші збірки «Книга пісень» були навіяні нерозділеним коханням поета до кузини Амалії, а згодом до її молодшої сестри Терези. Цій темі присвячені перші розділи циклу «Страждання юності», «Сновидіння» і «Пісні».

Поет живе у світі дивних сновидінь. Кожний вірш розділу — це опис тяжкого сну, видінь, що відвідують поета. У сні він бачить «її» — невірну кохану, втрачену назавжди. Буває на її весіллі з іншим: ...бачу я подружжя молоде — Мою любов із церкви гном веде.

Поет продає душу пекельним силам за радість побачення з нею: Хоч раз її міцно обняти, До серця свого пригорнуть, До болю в уста цілувати, А там уже будь-що-будь!

У сні він бачить її — бліду і холодну, як мармур. Поет заплатив дияволу страшенну ціну за неї, і ось з'являється вона в супроводі самого диявола, який і поєднує поета з його коханою. Повертаючись до неї, поет проходить цвинтарем — із могил виходять привиди, кожний із них — жертва нещасного кохання.

Дійсність і сон, примари і реальність поєднуються в цих віршах.

Поет цілком поринув у свій відчай, але це не скорботна, безнадійна примиреність, а бурхливе почуття. Ніде поет не бачить світлого починання, скрізь безпросвітна темрява.

Кохання в Гайне — сила, що несе неминучу загибель. Сам поет — нещасний закоханий, що болісно переживає «її» невірність, одна з численних жертв.

У світі, де живе поет, здається, немає живих справжніх людей. Це привиди і брехливі маски, що приховують підлість і нікчемність. Брехливе, обманливе видіння і сама кохана поета.

Розповідь про гірке нерозділене кохання продовжується у «Піснях».

Вранці я встаю і питаю: «З'явиться вона?» А надвечір нарікаю — не прийшла вона. Марно я в нічній задумі Сон до тебе зву,— В забутті, у мрійнім сумі Цілий день живу.

Ці два розподіли циклу «Страждання юності» мають внутрішню єдність, бо вони варіюють одну й ту ж тему. Ми обертаємося в зачарованому колі одних і тих же почуттів і переживань, мотивів і образів.

У циклах «Ліричне інтермеццо» та «Повернення» Гайне знову розповів про своє нещасливе кохання, але по-іншому. У цих циклах — історія кохання поета.

Перший вірш «Ліричного інтермеццо» — зав'язка — говорить про те, що в «травні місяці» поет закохався й освідчився «їй» у коханні: Як в травні місяці сади Розвинулися зрання, Тоді в моєму серці Прокинулось кохання. Як в травні місяці в садах Зачулось щебетання, Я їй своє бажання Освідчив без вагання.

Поет описує блаженний стан закоханості. На все у світі поет дивиться закоханими очима,— він навіть починає розуміти мову зірок, а Мадонна в Кельнському соборі здається йому схожою на його кохану.

...Єсть образ у тій святині На шкірі золотій, В мого життя пустині Він промінь найкращий мій. Між ангелами й квітками Мадонну там бачив я, Вона ж очима й устами Достоту — любка моя.

Як не полонили поета його любовні переживання, він все ж може пожартувати: він більше не кохає лілію, троянду, голубку і сонце, він кохає тільки «її».

Продолжение сочинения

Читайте также сочинения:

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика