Реклама

Документация - Разработки

Сценарій вечора-пам'яті жертв голодомору

«Збудуймо пам'яті негаснучий собор»

 

Оформлення зали: ікона, рушник, вишитий чорно-червоними кольорами,

три свічки, шматок черствого хліба, кетяг червоної калини.

 

Звучить реквієм В. Моцарта

 

1-й ведучий: 75 років тому нам хотіли винести вирок смерті.

 

2-й ведучий: 75 років тому мільйони синів і доньок України, мільйони невинних людей, мільйони наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і здійснив терор нашого народу голодом.

 

3-й ведучий: 75 років тому наш народ пережив катастрофу, яка могла зупинити життя всієї нації. Голодомор приніс не лише страждання і смерть. Він посіяв страх серед людей. Тільки правда про геноцид українського народу і чиста пам'ять про усіх полеглих здатна звільнити нас від мороку минулого.

 

1-й ведучий: Жила Вкраїна. Плакала, стогнала

 

Проте я твердо свідчити берусь:

За всі віки безхліб'ям не загнала

Нікого в землю Україна-Русь.

Від тих часів, коли з'явилось рало,

Голодних мук не відало село.

Хай неврожай - та люди не вмирали:

З двадцятим віком лихо це прийшло.

 

Бібліотекар: Пам'ять - нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Багато сторінок написано криваво-чорним кольором. Це було не стихійне лихо, а зумисне підготовлений голодомор 1932-33 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини - 1 тисяча, щохвилини - 17. Голод забрав протягом 1932-33 років, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

 

2-й ведучий: Не нагодує Мати-Україна,

 

Не приголубить діточок своїх...

Яка ж бо перед Богом в нас провина?

Який ми сотворили гріх?

Чи той, що в нас поруйнували храми? -

Прийшли в наш край перевертні і хами

Чинить страшну наругу над людьми.

 

3-й ведучий: За жінок, чоловіків, дітей,

 

За малих, дорослих і старих,

Не співала півча похоронна,

Не лунали дзвони за впокій...

Ні труни, ні хрестів, і ні тризни,

Прямо в яму, навіки віків.

Чорна сповідь моєї Вітчизни,

І її затамований гнів.

 

Бібліотекар: На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам'яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

 

1-й ведучий: Сумні події 1933р. відтворено у листах італійського дипломата у м. Харкові - консула С. Граденіго до Королівської Амбасади Італії у Москві. - «На базарі мертвих покидали, як купи шмаття, у болото з людського гною. Одна дитина ссала молоко із грудей мертвої матері, з посірілим обличчям. Опухлих перевозять товарним поїздом у поле і залишають їх за 50-60 км від міста, щоб там помирали, ніким не бачені. Ці відомості достовірні, я отримав їх від санітарів».

 

2-й ведучий: Село Рудне, Київська область. «Померли у Миколайчукових дід з бабою. Від голоду вони опухли і здавалися величезними. Синок уже не ходив, не говорив. А дівчинка від голоду пальчики свої почала обгризати. Побачила мати. Збожеволіла. Напоїла дітей зіллям й сама випила. До ранку повмирали всі».

 

3-й ведучий: Село Пулини, Житомирщина. «До 1932 року в селі не було майже жодної собаки чи кота. Робили спеціальні пастки для пацюків, після дощу черв'яків збирали, з яких варили борщі чи супи, заправляли кропивою, іноді лободою. А з чого хліб пекли, щоб ви тільки знали! Одне можу сказати, що борошна пшениці чи жита там не було. Делікатесом вважалось, коли в спечених паляницях була полова, яку ми старанно перетирали на жорнах. Похорони настільки часто були, що люди звикли до них, а іноді навіть і заздрили померлим «Чим так жити, то краще вмирати», - чулося серед людей».

 

Бібліотекар: Якщо ви думаєте, що ніхто не виступав проти цих злодійських дій на місцях, то глибоко помиляєтесь. Люди виступали і писали вождю про свої проблеми та голод в Україні.

 

Перегорнемо декілька листів, звернених до Сталіна.

 

«Шановний т. Сталін, чи є закон Радянської влади, щоб селянство сиділо голодне, так як ми, колгоспники. Не маємо уже з 1 січня 1932р. в своєму колгоспі ні фунта хліба. Ми і вирішили спитати - що буде далі? Як ми можемо будувати соціалістичне будівництво народного господарства, коли ми приречені на голодну смерть, бо ще до врожаю 4 місяці. Питаємо: за що ми билися на фронтах: за те, щоб сидіти годинами, щоб бачити, як вмирають діти в корчах з голоду?» - с. Горби, Глобинський район, Дніпропетровська обл..

 

«Я хочу жить, но не могу, умираю с голода. У нас настоящая голодовка. Пуд ржаной муки - 100 рублей, пуд картошки - 20 рублей, и то нигде не купить». - с. Крихаєво, Остерський р-н.

 

Залишаємо ці документи без коментарів. Читайте. Аналізуйте. Думайте.

 

1-й ведучий: В селі весна повзе на ліктях,

 

Повзе по мертвих і живих,

В долоні сонце ловлять діти,

Що дзвінко капає із стріх.

І п'ють опухлими вустами

Оту живицю молоду.

Їм жить і жить, та над полями

Знов ворон каркає біду.

 

2-й ведучий: Голодне лихоліття найболючіше вразило дітей, - вони виявилися найменш захищеними. Смертність дітей, за деякими підрахунками, сягала 50 відсотків загальної кількості померлих. Діти значно швидше захворювали внаслідок тривалого недоїдання і фізичного виснаження. Стали пусткою сільські школи, бур'яном поросли дитячі майданчики, а відсутність учнівсько-педагогічного колективу сягала подекуди 96-98% рівня попередніх років.

 

3-й ведучий: О діти, діти, Ангели невинні!

 

Чом ви так тяжко й страшно мовчите?

Ви вже ніколи рідній Україні своїх сердець і душ не віддасте.

Ви не розцвівши згинули дочасно,

Поклав у землю вас голодомор,

Я ж бачу, як важкий достиглий колос,

Схилився над голодними дітьми.

 

Бібліотекар: Голод 1932-33 років чорніє великою плямою на демографічній карті України, втрат від цього ще не вдалося повернути - ні матеріальних, ні тим більше людських.

 

Говорячи словами О.Міщенка «Мертвим нікому довіритися, крім живих, - і нам треба так жити тепер, щоб смерть наших людей була виправдана щасливою і вільною долею нашого народу». Мільйони людей, які загинули у 1932-33 роках голодною смертю, не можуть безслідно розчинися у часі і просторі. Про них пам'ятатимемо ми, хто вижив, їх діти та онуки.

 

Пам'ять про Голодомор має бути вічною, як реквієм, як пересторога всім сущим на Землі.

 

Література:

 

Піст від диявола. - К. : Мистецтво, 2003. - 112с. : ілюстр.

Смертю смерть подолати : Голодомор в Україні 1932-33 / П. П. Панченко [та ін.]. - К. : Україна, 2003. - 350с. : фотогр.

Шмалюк А. М. Вкрадена правда : оповідання, новели, вірші / А. Шмалюк. - Житомир : Полісся, 2004. - 108с.

Макаренко Н. Погляд із ХХ століття : [голодомор, 1932-33 рр.] / Н. Макаренко // Молодь України. - 2007. - 6-10 верес. - С. 8. - (Таємні архіви).

Мочалова, Наталія. «Очима болю і вустами гніву...» : відлуння трагедії голодомору / Наталія Мочалова // Культура і життя. - 2008. - 25 червня. - С. 3

Паливода, Г. Прощай, пам'ять! / Г. Паливода // Житомирщина. - 2007. - 2 жовтня. - С. 2.

Філіп'єва, В. І. Прости нас, пам'яте, прости! : [сценарій уроку] / В. І. Філіп'єва // Позакласний час. - 2006. - № 19-20. - С. 9-12. -(Скорботні дати).

Add comment

Реклама
Яндекс.Метрика